Як занапастити дитину

18

Веду сестру на її перше тренування. Сама займаюся вже кілька років, а сестричка дуже хоче бути на мене схожою. Є бажання, а це головне. Але тут з’являється мама і кладе в спортивну сумку водичку, шоколадку і бублик. Я помічаю їй, що ні на тренуванні, ні відразу після неї пити, а тим більше їсти не можна — навіть дітям.

— Але вона ж маленька!

А за спиною в мене переконала сестру, що як тільки вона втомиться, може поїсти і попити, що дитина і зробив посеред тренування. А потім у неї страшенно болів живіт і нудило. І не від навантажень, а тому що не можна займатися на повний шлунок. Але ми ж мама і краще знаємо, що потрібно нашій дитині!

Ось тренування підходить до кінця. Незважаючи на біль, сестричка займається, їй подобається, вона намагається погнатися за старшими хлопцями і вичавлює з себе всі сили. Вона рада і готова залишитися ще на півгодинки зі старшою групою. Але тут з’являється мама.

— Ой, у неї ж на обличчі білий трикутник! Як у сердечників! Терміново забираю додому.

І в сестри тут же погас погляд, плечі опустилися, вона зітхає, скиглить, бідкається і вмирає. Проблеми з серцем? У семирічного не толстого дитини? Наш тренер має медичну освіту і двох дітей. Якщо б з підопічною сталося щось Екшн сно погане, вона це помітила. Але ні, мама-економіст краще розбирається у всіх болячки.

Минуло два роки, сестру віддали на теніс, а до нас переїхала бабуся. Тепер вона забирає сестру з тренувань. Дитина приходить з змученим поглядом і каже:

— Тренер-козел так мене заганяв, а дітей ганяти так не можна, а можна лише 40 хвилин, і взагалі у мене тепер [довгий перелік захворювань].

Мама кривить рот: це дитина міг почути тільки від бабусі. Ах, бабуся негарна, треба їй сказати, що не можна при дитині таке говорити, а то взагалі займатися не буде. Дурна баба! «На себе подивися», — ледь не сказала я.

Займаюся з сестрою англійською. Важко, але вона намагається, вже робить перші успіхи. Дописуємо останнє речення. Тут з’являється мама:

— Ви вже три години займаєтеся, вона втомилася.

І правда, дитина тут же стає втомленим, упускає ручку і відмовляється розуміти завдання. Чудово, тепер на наступному тижні нам доведеться робити на одну пропозицію більше.

А потім мама на кухні скаржиться мені:

— Вона нічого не хоче. У неї ніякої мотивації. Вона товстішає. Вона кинула художню школу і гурток бісероплетіння. Весь день грає на комп’ютері. Не допомагає по дому.

Чого ж ти хотіла?