З любові до мистецтва

12

Вам хочеться розридатися з-за бабусь, ви всерйоз вважаєте, що їм нема чого їсти? О, свята наївність! У більшості з них є гроші. Але, привчені радянськими часами, бабулі гроші збирають, багато в чому собі відмовляючи. На що збирають — Господь один відає.

Колись не було кредитів, ви не повірите. І не було саме в певному відрізку історії Союзу, моралі про який ви просите не читати. А варто було б. Тоді доводилося саме збирати. Вони так звикли.

Знаю я одну таку бабусю. Тільки вона не опускається до того, щоб просити милостиню. Вона торгує в електричках газетами. Давно торгує, що вас на світі ще не було. І ходить вона вся замурзана, в брудному одязі. Має дуже сварливий характер. Треба було бачити, скільки було криків, коли нещодавно машиніст закрив двері, і її рюкзак застряг, так як вона толком не встигла влізти.

Грошики за газети з сканвордами і кулькові ручки вона загибала завжди непогані. У дев’яностих ручка в кіоску коштувала три рубля, у неї — десять. Точно така ж. Сканворди — в кіоску вісім рублів,у неї — двадцять. Я тоді теж була наивняшкой, як ви, правда, не такою сентиментальною, але бабулю було шкода. Поділилася цим з жінками бальзаківського віку, котрі їдуть поруч. Вони тільки посміялися:

— Дівчина, ви що? У неї дві квартири є. В одній живе її дочка, другу здає. Сама живе у себе на дачі. Була одружена двічі, обидва чоловіки були з квартирами, але померли. Чоловіки адже у нас довго не живуть. Плюс вона і отримує пенсію.

Квартири не в Москві, але в місті немаленькому, вже повірте. Пізніше я придивилася — і точно, на руках два великих золотих кільця, у вухах масивні золоті сережки. Самій смішно стало. Бабка торгує, мабуть, за старою звичкою. Треба ж чимось себе зайняти. Не тужить вона і нині. Завжди посміхаюся, коли вона заходить у вагон.

А ще недавно зі мною в маршрутці їхала бабуся, схожа на бомжиху. Саме настільки неохайно вона була одягнена, плюс дуже худа. Контролер, перевіряючи квиток, вимагала у неї пенсійний. Бабуся зніяковіла:

— Хіба не видно, що я на пенсії?

— Мало яка ти там бомжиха! Що я, за пільговим квитком тебе везти повинна?

Зчепились вони, добре зчепилися. Бабуся все-таки показала скоринку. А я сиділа і думала: де у контролера очі? На пальчику у старенької обручку золоте кільце, у вухах — золоті сережки, на шиї ланцюжок висить так, що видно.

На місці бабусь, які просять милостиню Екшн сно на їжу, я просила б не грошей, а, наприклад, купити мені хліба. Різниця є, зауважте. Адже людина знати не знає, на що я гроші витрачу — може, на горілку? На зовнішність «божого кульбаби» далеко не всі ведуться. Навіть якщо горілка та не собі, а синові-алкоголіку, то якось не з руки людині забезпечувати пійлом дорослого дядька. Начебто проста річ, але «голодним бабусям» вона чомусь не відома.

Якщо вас тягне дати бабусі милостиню, придивіться: мало якогось слона ви не примітили. Вам адже ніхто просто так не дає нічого. Якщо зараз і дає, то це коли-небудь скінчиться, хоч уплачьтесь. Таке людське суспільство.