В кожній бочці затичка

10

Я, чоловік і дитина п’яти з половиною років стоїмо в черзі в банку. Чергу досить велика, рухається повільно, хвилин за десять на людину. Дитині, зрозуміло, поступово стає нудно; совається, голосно говорить, схоплюється, перебігає з місця на місце, дуже активна. Я роблю зауваження кілька разів, пояснюючи, що ми перебуваємо в банку, тут потрібна тиша, люди зайняті, що ми скоро вийдемо. Малий не дуже слухається, продовжує шумно возитися. Роблю знову зауваження, і тут встряє квочка з черги:

— Жінка, що ви його чіпаєте? Це ж дитина, нехай він грає. Ви неадекватна якась!

До неї приєднується ще один:

— Та це ж дитина, ви в дитинстві такі ж були, бла-бла-бла… Бери, хлопчик, то, бери це, іди пограй.

Починається навчання вихованню дітей.

Машу вать! Так якого ж?! Моєї дитини я буду виховувати сама, без вашої, мадам, участі! У вас, до речі, і дітей-то, як з’ясовується, немає. А моїй дитині не два роки, коли йому важко зрозуміти якісь речі. Йому скоро шість років, він майже школяр і повинен розрізняти, де і коли можна шуміти, бігати й вередувати, а де — ні. Повинен мати терпіння посидіти двадцять хвилин тихо і поважати оточуючих. Зрештою, повинен мене слухати, що б я не сказала, а не вас, сторонніх защитничков, тому що, не дай бог, коли-небудь від його беззаперечного послуху може залежати його здоров’я чи життя. А вам-то, видно, не пояснили вчасно, що лізти зі своїми порадами там, де не просять — справа невдячна, і тепер ви в кожній бочці затичка.

Та ж історія повторюється у транспорті. Стоїмо в пробці. Дитина шумить, гучним голосом задає в який раз один і той же питання, розважається, видає різні звуки. Прошу помовчати, так як ми не одні; кажу, що скоро доїдемо і вийдемо, а поки що треба вести себе тихіше. Думаю, багато хто знає по собі, що в громадському транспорті дратують гучні розмови, дитячі верески, взагалі шум. Лізе ще одна квочка:

— Що ви йому рот закриваєте? Він же у вас дебілом виросте!

Прошу припинити мені вказувати, так як вона бачить мене в перший раз в житті. Починає кричати на мене до слин. Мила, якщо ваші діти виросли дебілами, це не означає, що така доля чекає всіх. Є які-ніякі правила поведінки в громадських місцях, і якщо кричить піврічна дитина — це одне, а п’ятирічна дитина — інша. Якщо йому не пояснювати це зараз і весь час, то через 15 років ви, пані, будете тикати пальцем і кричати: «Понавыращивали бидла тут!» Хоча вам, мабуть, все одно, що кричати, лише б лізти в чуже життя і способи виховання.

В результаті, в залежності від уподобань, один розумник буде кричати «хай грає», другий — «заспокойте дитини», третій — «іди сюди, хлопчик», четвертий ще хрін знає що, а ти, як не крути, але виховуєш неправильно.

Задовбали ви всі до втрати адекватності!