А якщо не назавжди?

11

Так склалося, що шлюб не устоявся в моїй родині.

Матір розлучилася два рази, бабуся раз, тітка раз, прадідусь аж три або чотири рази. Моя мама мене виховувала за принципом «заміжжя необов’язково і шкідливо для пари — дитину можна народити без чоловіка». Віру в шлюб у мені вбили ще в дитинстві, і добили в підлітковому віці, коли з причини материнської депресії, я займалася її другим розлученням з моїм вітчимом.

Сьогодні мені двадцять шість і я закохана.

Я щаслива з моїм обранцем, дуже хочу дітей і частина мене хоче за нього заміж. Він запропонував вже давно, але погодився мириться з моїм небажанням оформляти наші стосунки, якщо я не захочу цього робити. От тільки я хочу! Дуже хочу! І дико боюся…

Для мене шлюб — це майбутній розлучення. А розлучення-це жах, спроби відібрати у жінки її дитини, позбавити її всіх засобів до існування, це маніпуляції дитиною, це цькування, це адвокати, які працюють на того, хто платить більше. Я три роки розлучалася зі своїм вітчимом, поки мама лежала в ліжку в глибокій депресії — я не хочу, щоб це повторилося знову, але вже з коханим мені колись людиною.

І що робити тепер?

Вірити в те, що я не зроблю помилки своєї матері? Вірити в те, що мій шлюб буде вічний? Я реаліст, я не можу. Я знаю, що в сучасних умовах відносини дуже рідко тривають до самої смерті.

І я так задовбали бояться і не знати що робити…