Класика класики ворожнечу

33

Задолбали слово «класика», коли його застосовують той чи як жанрове визначення, то взагалі як визначення методу.

Поясню на прикладах. Ось якийсь гордий дипломом консерваторії (а частіше музучилища) Вася Пупкін каже, що слухає і грає тільки класику, через п’ять хвилин після того, як закінчив розучувати опус якого-небудь, прости Ктулху, Хреннікова. Ні, голубе ти мій шизокрылый. Ти не класику виконуєш. Ти виконуєш симфонічну музику. А те, що ти, певно, мав на увазі (Бах, Моцарт, Вівальді, Чайковський), — це класика симфонічної музики, а не просто музики. А ось те, що хвилину тому ти обізвав похмурою какофонією, — це, друже мій, класика року. The Doors називається, чув?

І ти, горда своїм червоним дипломом філфаку (всім факам фака, як висловлюються студенти даного факультету) пташка-метелик, теж вивчаєш не «класику». Ти вивчаєш, приміром, критичний реалізм у російській літературі другої половини дев’ятнадцятого століття. Чи філософські впливу на ту ж саму літературу. А ось ця книжонка з напівголою дівчиною і бластерамі на обкладинці — це «Марсіанські Хроніки» Бредбері, видані на початку дев’яностих. Так, Рея Дугласа. Так, того самого. Ось він — класика фантастичної літератури, а спроби твого декана вписати Бредбері в «магічний реалізм» говорять тільки про те, що твій декан не вміє читати. У самому зоологічному сенсі — літери не розбирає.

Ах так, а ця обложечка одного не дуже адекватного журналу — як раз для тебе. Так, у цієї речі два автора. Так, обидва класики фантастичної літератури. Один — Бредбері, інша — Лі Брекетт. Не працюй згадати, на філфаці це ім’я не назвуть — у вас вона не вважається класикою, складну вата вона для філологів російського розливу.

Дістали, от чесне слово. Запам’ятайте раз і назавжди — ні «класики взагалі», є «класичні речі такого жанру/методу/напрями/періоду». І навіть антична література — аж ніяк не всі «класика», інакше б ви разом з «Іліадою» вчили нецензурні віршики, видряпані клієнтами або співробітницями на стінах помпейських лупанариев.