У консонансе з генеральною лінією

214

Працюю в ювелірному. За кілька днів до Великодня приходить мужик в магазин, грунтовний такий, з виглядом не то фермер, не то голова колгоспу. У добротному костюмі, при краватці, але видно, що не дуже звичний для нього і прикид, і вся ситуація. Варто, мовчки вивчає вітрину, в контакт не вступає.

Потім рішучим тоном каже: «А можна мені цей хрест?»
Хрест дорогою і моя колега уточнює: «Подивитися?»
Мужик, здивовано: «Навіщо дивитися? Купити!»

Ми радісно і дуже швидко починаємо оформляти купівлю (такий чудовий покупець нечасто зустрічається, зазвичай, довго приміряють, торгуються, йдуть повертаються), а він, відраховуючи гроші, пояснює:
— Це я подарунок купую. Ви упакуйте мені все красиво.
— Звичайно, вам футлярчик більше подобається?
— Футляр тільки червоне! Розумієте, це для однієї людини важливого, з обласної адміністрації, а він — комуніст.