Не хваліть, а то звикне

13

Прочитала тут в інтернеті статтю про те, що дітей хвалити не треба, а то виростуть бовдурами, орієнтуються на похвалу. І, вибачте, запалала до зльоту на Юпітер.

Своїх дітей у мене поки немає, але я добре пам’ятаю своє дитинство. Так, я дуже ціную все, що мені дали батьки: були і поїздки, і музеї, і гуртки (враховуючи, що в перебудовні роки, щоб нашкребти грошей на гуртки, потрібна була дуже велика економія).

Так от, а похвали-то я і недоотримала. На принесені додому з математичної школи п’ятірки чи грамоти з олімпіад реакція була простою: «Ну нормально, ти ж наша дочка, від тебе іншого і не чекали». За будь-яку четвірку — годинник мозгоклюйства.

Найприкріше, коли четвірки видавалися вчителем зі словами: «Так, ти все розповіла, але забула згадати про дату початку розвитку алмазної промисловості в Беніні (наприклад). Ти ж розумниця, чому так? А от Васі я поставлю 5 за те, що він Африку на карті знайшов, він намагається».

Я вже доросла людина, у мене є сім’я і робота, але я до сих пір пам’ятаю помилки молодості, що виникали з-за тієї простої неможливості сказати добре слово.