Прогулянка по смузі перешкод

11

Живу у відомій віднедавна Пермі. Місто наш постійно облагороджується, будуються нові пам’ятники, відкриваються виставки проводяться фестивалі. Не так давно побудували екстрим-парк, де товариші на велосипедах, роликах та іншої мелкоколесной техніці можуть вдосталь накататися, не заважаючи один одному. На головній вулиці міста розмічені велосипедні доріжки, які тягнуться через багато кварталів. Любо-дорого подивитися! І що тут може задолбать, запитаєте ви? А я скажу.

В першу чергу екстрим-парк перетворився в зону відпочинку всього прилеглого району. Незважаючи на велике табло з правилами відвідування, скрізь постійно снують матусі з колясками і дітками несвідомого віку, а також їх татусі з величезними животами і незамінним атрибутом оних — пивасом. Маленькі діти постійно норовлять залізти на рампу або розгонку в парку. Бачив, як велосипедист, вистрибує з трампліна на швидкості добре за 30 км/год, дивом ухилився від вибіг дитини двох років. Хлопець вилетів з-за керма і мало не розбив голову, а матуся поливала його добірним матом — мовляв, він мало не вбив її дитинки! На всі вигуки присутніх про те, що це не місце для прогулянок з дітьми, заступився батько: «Де, @#$, хочемо, там і гуляємо!»

Намальована на асфальті товста біла лінія і піктограму велосипеда абсолютно нікого не колишуть. На велодоріжках ті ж самі матусі, коляски, діти та пивце. Ось і доводиться тягнутися зі швидкістю пішого ходу. Проїхати інший раз неможливо: дуже вже люблять компанії більше чотирьох осіб розтягуватися по всій (прошу зауважити, що далеко не вузької) доріжці шеренгою і на прохання пропустити не реагують взагалі.

І після всього цього ви говорите про норми поведінки і штрафи? Спершу колоду з ока приберіть!