Книжки дітям не іграшка

13

Працюючи в дитячому відділі книжкового магазину, я була свідком багатьох сцен, які доводили до сказу, вражали своєю абсурдністю, змушували бажати їх учасникам побитися головою об стіну, викликали істерику і так далі; загалом, на всі випадки життя. Але найбільше емоцій незмінно викликає конфлікт поколінь, коли мама чи бабуся приводять в книжковий дитини, і починається…

Досі з содроганьем згадую, як дівчинка п’яти років простягала бабулі тонку дешеву книжку, якусь казку.

— Я хочу цю! — каже.
— Поклади! — сердито відповідає бабуся. — Ти не зможеш це прочитати, ти тупа.
— А я навчуся, — несміливо обіцяє дівчинка.
— Не навчишся. Ти тупа.

Слово в слово. Ось такі бувають, виявляється, бабусі.

Ну та це я для прикладу. Випадок з відомим «Эрагоном» стався з читачем постарше. Хлопчик років одинадцяти-дванадцяти прийшов у магазин з мамою. Вибиралася література за списком для читання на літо — знайома пісня. Але нічого потрібного не знайшли, і тут хлопчик схопився за «Эрагона».

— Поклади на місце, — звеліла мати.
— Але вона цікава! — намагається відстояти своє право на «Эрагона» хлопчик.
— Ти не можеш знати, чи цікава вона, — відрізає мати.
— Я знаю, що цікава, — вже зовсім тихо відповідає хлопчик. — Мені говорити…
— Ні, не цікава, — перебиває матуся крижаним тоном. — Ось те, що вам на літо задали, — цікаво. А це ти читати не будеш.

Це стало точкою в суперечці.

Спостерігаючи такі сцени (на жаль, не такі вже й рідкісні), мимоволі задумаєшся: а чи не такі батьки потім волають обурено: «Молодь зовсім не читає!», звинувачуючи у всьому комп’ютери, погані компанії і так далі?