«Інститут» зсередини

12

Ви коли-небудь навчалися на заочному відділенні? О, це просто пісня… Така пісня, в якій дуже мало пристойних слів. Отже, початкові умови: один з двох найбільших і, як зараз кажуть, престижних вишів в місті-мільйоннику, технічна спеціальність і контракт на навчання на три роки. Здавалося б, можна очікувати якісного підходу до навчального процесу. Виявилося, здалося.

Розклад занять з певного предмета, як і належить, вивішується на кафедрі. За залізними дверима, яка в суботу (в будні заочників консультувати часу немає), природно, закрита. Самий сік в тому, що це розклад застаріло місяця два назад, тому можна запросто прочовгати єдину пару в тиждень, а правильне розклад висить на тій же кафедрі за ще однією залізними дверима, причому на тій стороні дверей, яка звернена до стіни в ті дні, коли кафедра все-таки відкрита. Що ж, якщо не знання предмета, то хоча б телепатичних здібностей будуть розвиватися.

Методичку і список завдань можна отримати тільки в робочий день (заочник навряд чи буде безробітним, тільки це нікого не хвилює), але тільки одна людина на кафедрі буде знати, як виглядає методичка саме для конкретної спеціальності. Ця людина з’являється на кафедрі тільки в дні своїх занять (що, загалом, не дивно, тільки як дізнатися розклад — див. вище), але методичка зберігається на компі, а всі компи знаходяться в закритому кабінеті, ключ від якого є тільки у двох викладачів, яких в цей день, природно, на кафедрі не буде. Але той самий рідкісний людина, так вродять фініки в його саду, має планшетом, на якому — о диво! — є та сама методичка. За такий квест по-любому повинні дати багато експи.

Методички, може, і написані вченими (в якійсь мірі) людьми, але набрані явно студентом-бовдуром за трійки в атестаті:

  • помилки оформлення заголовків і списків на кожній другій сторінці;

  • пропозиції в стилі «три рази починав, ні разу не закінчив»;

  • розстановка тире і дефісів за правилом лівої п’ятки;

  • зайві прогалини у всіх можливих місцях;

  • орфографічні помилки (як вам подобається, наприклад, «бурова скважена»?).

Самі завдання та приклади їх вирішення зроблені нітрохи не краще:

  • таблиця Word, у якої ширина осередків задана так, що дробова частина результату виявляється перенесеної на інший рядок;

  • звіт в Excel з оформленням діаграми в стилі «жовтим по рожевому»;

  • завдання знайти синус x, де x змінюється від 1 до 10 (хоча навіть у воєнний час значення синуса досягає лише чотирьох), причому комплексні числа в результатах розрахунку викликають сильне здивування викладача.

Остаточно задолбавшись, йдемо в деканат і живописуем неприємну картину. Чоловік відповідає: «Ну, у нас дуже багато студентів, ми не встигаємо все відразу робити…» От цікаво, а гроші ви вважати встигаєте? І чи доводилося вам замислюватися про те, що набрати студентів мало — треба ще й навчати? Або ви хочете взяти гроші, видати «корочки», а у всьому, що між цими подіями, ніяк не брати участь?

Є у Роберта Хайнлайна історія з його життя під назвою «„Інтурист“ зсередини», у якій детально описується тотальне небажання персоналу готелю відпрацьовувати хоча б частину тих величезних (навіть за мірками жителя країни процвітаючого капіталізму) грошей, які потрібно сплатити за проживання в готелі. Автор навіть дає вистраждані методом проб і помилок поради щодо того, як потрібно спілкуватися з персоналом, які російські слова вживати (ні, не матюки) і наскільки багато незручностей в плані особистого простору потрібно створювати співробітникам, щоб вони почали хоч якось працювати. Якщо таке ставлення до персоналу готелю іноземцям в період холодної війни можна пояснити політикою держави, то чим, крім недолугості та ліні, можна пояснити ставлення персоналу не самого останнього вузу студентам-заочникам?