Захист прав продавця

16

Прийшов вчора тіло, відкрив пляшку пива і стоїть в чергу в касу. Очі каламутніють на ходу, пляшечка біля тіла явно не перша. Мало того, що вживає неоплачений товар, оскільки при певній частці винахідливості ще й статтю 20.20 КоАП можна прикрутити. Прошу спочатку сплатити, потім вживати.

— Закрий рот і йди на х#й, хочу і п’ю!

Натискаю кнопку виклику охорони. Хочеш — пий, але за межами магазину.

* * *

Десять хвилин, як відкрився магазин. Входять два мужика, один з яких — всім продавцям знайомий місцевий алкаш. Планування магазину така, що всі стелажі з товаром представляють чотири наскрізних ряду, але два з них — в тому залі, де моя каса (рано поки інші відкривати), а ще два — в іншому. Алкоголь мені видно. Я помічаю, що мужик бере пляшку чогось і йде у відділ в іншому залі. Другий за ним слідом. Повертаються з пачкою макаронів і без пляшки.

— А пляшку куди поділи?

— Яку пляшку? Ми її назад поставили!

Так як клієнт плутається у свідченнях, прошу колегу, выкладывающую поруч зі мною овочі, глянути кишені хлопця. Знаходимо шукану пляшку. Клієнт кидається до виходу, я кидаю касу і наздоганяю злодія. Зав’язується бійка, з якої я виходжу переможцем. Приїжджає охорона, злодія відвозять. Два тижні вже не видно в магазині.

* * *

— Ну, вважай! — кидає на металеву касу пластикову скриньку з мармеладом. На боці з’являється тріщина приблизно в півкорпуса.

Пробиваю, називаю суму покупки.

— З вас тридцять дев’ять дев’яносто. Ваші сто рублів, шістдесят карбованців десять копійок здачі.

Тіло прямує до виходу, розоряючись на весь магазин, що я, тварюга, обсчитала, і треба б мене зустріти після роботи і поговорити про мою поведінку.

* * *

Мужик набрав кошик «холостяцький набір»: макарони, пельмені, заморожені котлети, пара пляшок пива, щось ще по дрібниці, які в сумі на п’ятсот рублів. У результаті з’ясовується, що гроші він профукав по дорозі з машини в магазин.

— Давай сюди! — смикає кошик.

— Спочатку треба оплатити.

— Та на дідька? Дай, це моє!

— Оплатіть, будь ласка, покупки.

— Да ладно! Я потім тобі гроші занесу! Ну правда!

Домовляємося на те, що у мужика є півгодини, щоб добути гроші і прийти розрахуватися. Проходить година з гаком, я розбираю кошик. Ще приблизно через годину мужик повертається вже досить пом’ятим і явно напідпитку.

— Ну че, де моє?

— Вибачте, ми домовлялися на півгодини, а минуло вже більше двох. Я розібрала вашу кошик.

— Ах ти ж су-у-ука! Ах ти ж б#$діна! Та я тебе! Та я тобі!

Загалом, далі розбирався з охороною.

* * *

— Дайте пачку «Петра I».

— Якого? Легкого, міцного?

— З білим фільтром.

— Це які? — дивуюся я. У нас в магазині представлені аж ніяк не всі сорти сигарет, періодично питають щось з відсутнього. Наївно вважаючи, що «Петро“ з білим фільтром» — це щось на кшталт„Кента“ з кнопкою», уточнюю.

— Ти що, тупий? Я тобі російською мовою кажу: будь-яку пачку з білим фільтром!

Показую дві пачки: легкий і міцний сорт.

— Я сказав — з білим фільтром!

— Я не курю і не знаю, якого кольору фільтр у цих сигарет.

— Ти хто? Ти продавашка! Ти мусиш знати! Клич старшу!

Кличу. Старша, до речі, курить, але теж якось не в курсі. Мужик виходить піною, дістає мобільник, знімає те, що відбувається, або робить вигляд. За ним, до речі, зібралася вже черга з п’яти чоловіків, всі мовчать.

— Дай мені «Петра» з білим фільтром. Дай мені. Я ж не піду.

Показую знову дві пачки. Мужик обирає міцні, я даю йому здачу, перекрестясь лівою п’ятою, і обслуговую покупців далі. Через пару хвилин пацієнт влітає в магазин, шпурляє в мене пачку тільки що куплених сигарет:

— Ти, вівця придуркувата, я тобі що сказав?

Тут втручається один з постійних покупців, який і виводить неадекватного дядечку на вулицю — вже з кінцями.

* * *

Наступна історія сталася на сусідній касі, але трохи інфаркт не стався у всіх присутніх у магазині працівників. Прийшов п’яний хлопець, відкрив на касі трилітрову кеглю пива, а платити відмовився. На наполегливе прохання все ж оплатити товар став спочатку розмахувати якийсь скоринкою, а потім витягнув ніж і запропонував зустріти нас всіх після роботи. Тут касир натиснула кнопку виклику охорони і зробила вигляд, що її тут немає. Хлопець пішов. Охорона з’явилася хвилин через десять. Як виявилося, любитель халявного пивасика сидів на ганку магазину, і його вже пов’язали за розпивання. Коли з’ясувалося, що у нього ще й ніж, яким він упел пригрозити, нас запевнили, що додому можна йти спокійно. Як би не так — на півдорозі додому я зіткнулася з ним в темному прохідному дворі і, якщо б не знайомий, випадково забредший туди під час прогулянки з собакою, не знаю, чим би скінчилася історія.

* * *

Ще був мужик, який ховав у куртку, яка велика йому на пару розмірів, горілку, приходив на касу, намагався розплатитися безготівково, дивувався, що на картці немає грошей, і тихенько йшов. Під час його чергового візиту покупниця, яка бачила, як він ховав пляшку, його здала. Кинувши касу і попросивши когось із працівників залу доглянути (охорони в магазині у нас немає), я ринула на вулицю і наздогнала мужика. Притягала його за шкірку назад. До речі, ніхто з перехожих — мужиків в тому числі — не запропонував мені, двадцятитрирічної дівчині, допомогти у транспортуванні злодія в магазин.

* * *

— Чуєш, разменяй! — на касу прилітає далеко не першої свіжості сотня, в яку то высморкались, то попу їй витерли.

— Каса не виробляє розмін грошей.

— Так ти че, я сказав — разменяй! Давай міняй! Ти взагалі знаєш, хто я? Це мені, бл#$ь, банк не зобов’язаний змінювати, а ти давай! Продавашка!

Не звертаючи особливої уваги на крики, розраховуюся з наступним покупцем. Фиркає, йде.

* * *

Приходить на вигляд неповнолітня тіло, просить дві пачки сигарет. Питаю паспорт.

— Ти че, про%#їла? Я тобі шо, повинен показувати?

— Окей, не показуйте, але сигарети не продам.

Фиркає, йде. Через деякий час повертається з паспортом. Рік народження — 1993, на фото — маленька прыщавенький хлопчик, якому і чотирнадцяти не даси. Зовнішньої схожості фото і покупця не спостерігається. Висловлюю сумніви, помічаю в руках у хлопця ще й права. Прошу показати права — там фотка явно свіжіше.

— Ти шо, бл#$ь, хвора? Я тобі тут че, цирк, чи що, все показувати? Смокчи!

Йде.

* * *

Малолітки, спраглі напитися-накуритися, задерли до зубовного скреготу. Та хоч все на гівно изойдите, я нічого не продам вас, поки не покажете паспорт. Мені плювати, хто у вас дядько і що він зі мною зробить. Досвід роботи показав, що я цілком можу наваляти мужику без наслідків для себе, так що йдіть і купуйте те, що вам треба, в іншому магазині. Ми анітрошки не втратимо в виручці, а мати проблеми з законом нікому не треба. До речі, двоє з моїх колег, які продали пиво хлопцям без пред’явлення паспорта, оштрафували на 15 тисяч — і це була проста внутрішня перевірка з підставними покупцями. А якщо офіційний рейд? Мені моя робота і репутація куди важливіше, ніж ваші бурління говн. І ще: якщо на моє прохання показати документи (ввічливу, до речі) ви починаєте істерити, будьте готові до того, що тепер всі вісім касирів будуть питати у вас паспорт. Кожен раз, коли ви просите сигарети. Навіть якщо ви отоварювалися на цій же касі півгодини тому. Це наша маленька помста.

* * *

Раніше ми запитували карту знижок в обов’язковому порядку у всіх покупців, за винятком купівлі сигарет, алкоголю (на них немає знижки) і всякої дрібної нісенітниці типу жуйки. Отримували у відповідь істерики від тих, у кого карти немає, як раз в стилі: «Та навіщо мені ваша карта, заткись і пробиватися, у мене труби горять». Тепер мовний модуль касира змінився: карту не запитуємо. Кожен раз істерика: «А-а-а, у мене ж картка була, все, кров-кишки-розпи&@расило, світ перевернувся, я не заощадила дві копійки!» Яке з двох зол менше — незрозуміло.

Загалом, мир вам, покупці. Не задалбывайтесь і не задалбывайте.