Уті-путі-катастрофа

14

Уявіть, що ви зі своїм маленьким дитиною гуляєте по вулиці. Ну, з таким, який сам вже ходить і бігає.

У нормальних батьків, які приділяють увагу дитині, зазвичай серйозних проблем не виникає: вони представляють заздалегідь, де їх чадо може стрибнути у калюжу (чи не стрибнути), зупинений його вчасно, якщо вона спробує приставати до перехожих, вибігати на дорогу, кидати каменем і так далі. Вони знають, чого і коли від нього чекати, стежать за ним краєм ока постійно, знають, як покликати до себе і не допустити дрібного хуліганства, коли безпечніше притримати, а коли слід жорстко взяти за руку, щоб ні на крок в сторону!

У інших буває інакше: йдуть собі самі по собі, дитина носиться сам по собі, он біжить вже перед машиною по дорозі, або падає з гори, чи б’ється з іншими дітьми, або маже скла вітрин брудом. Онжеребенок, йому можна! Уті-путі, мій солодкий! А навколишні мріють про дядька-міліціонера, який би цього дитинчати посадив у клітку.

Але я зараз не про дітей, я про собак і собаковладельцев. Все рівно те ж саме: у кого-то собака здатна і йти на повідку, і гуляти вільно, не докучая нікому, не кусаючись і не стрибаючи на перехожих, а у кого-то «уті-путі!», яке носиться навколо, гарчить, стрибає, паскудить і так далі. Та ще й покликати собаку не можуть: вона ж не слухається!

Різниця в тому, що оточуючі зазвичай соромляться запропонувати надіти намордник на малолітнього кошмару, а от кричати «собака завжди повинна бути на повідку та в наморднику!» — це ми запросто. Незалежно від собаки і господаря.

Так, звичайно, «ми не зобов’язані розбиратися в поведінці собак». Мабуть, всі навколо такі знатні детоведы і педагоги, що з дітьми питань не виникає.

А по мені — що сліди від брудних лап на куртці, що сліди від розталого морозива — один хрін. Задовбує.