Хлопці-быдлятки

41

Я не люблю дітей. Особливо тих, хто вже цілком усвідомлює, що відбувається, але вважає себе щонайменше повелителем всесвіту років з п’яти. Я не чайлдфрі і, можливо, коли-небудь знайду своїх, але при цьому постараюся виховати їх свідомими людьми. Але більшість дітей, яких я бачу, доводять мене до стану білого каління. Розумію, що винні в цьому не вони, а їх батьки, але все ж.

Сьогодні на вулиці так добре: сонечко, пташки співають, останні дні літа. Стою на балконі, милуючись видом, внизу грають два хлопчика років восьми. Дивлюся на них цілком миролюбно, в голову приходить думка, що діти не так вже й погані. Подальші події змушує мене відскрібати власну щелепу з висоти десятого поверху.

Внизу розвернули труби. Хлопчики грають на будівництві — сама в дитинстві любила полазити там. Вони дістають сигарети, до мене долинає мат, асортименту якого позаздрив би будь-швець. Вони довго з пафосом курять, кашляючи, але вони ж такі круті! Після біжать до травичці і починають жувати її, брудну, — а як же, мамо ж запалить і вставить п#$дюлей! Начебто заспокоїлися, грають далі, але немає. Гірку землі, яку трактором будівельники вирили, треба розкидати по тротуару, пострибати на трубах — святе діло. Не припиняється мат на весь двір, чутний мені з досить великої висоти.

А потім, якщо раптом при родичів я оброняю ненароком, що терпіти не можу дітей, особливо невихованих, на мене звалять тонну котячих какашок з криками: «Ти ж майбутня мати, бог тебе покарає!» Так, можливо. Але мої діти принаймні будуть людьми, а не тим підростаюче бидлом, граючим у мене під вікнами. Це ж ви їх так виховали. Будь ласка, виховуєте своїх дітей осудними або не ростіть зовсім.