Я зву його Децибельчонком

40

Літо. Кілометрова черга на паспортний стіл. Повільно, але вірно черга просувається. Всі ввічливі, ніхто не лізе вперед, всі пам’ятають, хто за ким займав. В телефони і планшетки грають з відключеним звуком. Ідилія просто.

І тут входить вона — молода матуся з дитиною в слінгу. Повністю ігноруючи чергу, матуся відкриває двері кабінету і голосно, щоб всі почули, а то раптом її хтось не помітив, цікавиться, чи повинна стояти з усіма в черзі, адже вона прийшла з маленькою дитиною. Отримавши відмову і різку прохання закрити двері, матуся плескає цієї дверима і, починаючи обурюватися, встає в кінець черги.

Матуся переходить до плану «Б» — дістає телефон і комусь телефонує, продовжуючи не менш голосно обурюватися, які колом нехороші люди, ніхто не хоче входити в її положення, а вона вся така бідна-нещасна, і дитини-то їй залишити ні з ким, і далі по тексту в тому ж дусі. Але зараз літо, самий сезон, тут стоять і ті, хто не міг прийти раніше, ті, кому було просто лінь, і такі, як я, хто прийшов у зв’язку з непередбаченою поїздкою за кордон. А паспортний стіл сьогодні працює не повний день, і всі хочуть встигнути здати документи, багато прийшли ще рано вранці і відстояли вже півдня, тому пропускати матусю вперед ніхто не збирається.

Зрозумівши, що й план «Б» теж провалився, матуся закінчує розмову і через деякий час активізує найголовніше зброю. Її дитина починає голосно плакати. Плач досить швидко переходить у крик. Але матуся лише варто з кам’яним обличчям, навіть не думаючи заспокоїти дитину. Люди починають позіхати. Господарі планшетів і мобільників врубують звук на максимум. Натовп починає дратуватися. Здається, ще трохи, і великий стратег переможе, і її таки пропустять без черги, аби тільки не чути цей страшний дитячий ор.

Я хочу висловити щиру подяку тим людям, які стояли зі мною тоді. Ніхто з вас не здався, і через сорок хвилин матуся плюнула і пішла.

Такі матусі мене люто і шалено задовбали. Починають вони себе так вести, ще будучи вагітними, розштовхуючи всіх своїм пузом, щиро вважаючи, що всі і скрізь повинні поступатися і пропускати. А після народження дитини так і зовсім починають користуватися ним як перепусткою у всі двері. Не хочеш поступатися? Так стій і слухай, як дитина надривається, поки у тебе кров з вух не піде.

Ви, напевно, подумали, що я — якась злобна чайлдфрі? Зовсім ні — мати двох дітей. Але жодного разу в житті я не опускався до того, щоб використовувати своїх дітей подібним чином. Зрозумійте нарешті, майбутні й нинішні матері: факт народження дитини — це виключно ваша справа і ваша відповідальність. І входити у ваше становище ніхто не зобов’язаний. Вам кудись терміново потрібно, а дитину залишити нема з ким? Так стійте з усіма разом. Народ у нас жалісливий, дуже часто знайдеться той, хто сам запропонує вам своє місце. Ну, або вже навчіться просити по-людськи, а не шантажувати людей своєю дитиною.