Упишусь за Русь

19

Читаю книгу. Непоганий, на мій погляд. Складну, цікаву, місцями навіть захоплюючу. І якби я була абсолютно щаслива, якби не Високі Ідеали Русі і прогнилий світ навколо Священної Держави.

Регулярно, по кілька сторінок підряд герої обговорюють (або, в крайньому випадку, головний герой розмірковує), які всі навколо погані (злі, корисливі, вбогі духом, підлі), а Росія (Русь — це залежить від героїв) — священна, чиста, непорушна, покликана врятувати. І так вже третя книга поспіль (і книги, що характерно, не радянських часів, в яких це хоч зрозуміло було б). Кількість чистої політичної агітації — до десятка сторінок на сотню. Навіть якщо мова йде про таємний орден, який з політикою не зв’язується і з жодною країною не асоціює себе. Навіть якщо справа відбувається в стародавні часи або в іншому світі. Створюється враження, що я читаю не пригодницьку літературу, а агітаційну.

Вистачить, а? Якщо мені обіцяють книги про магію, справжній дружбі і великої любові — я хочу читати саме про це, а не про політику. Дайте хоч у фантастичних світах відпочити від цієї гризні.