Хостел на Неві

17

В один прекрасний день я вирішила переїхати жити в інше місто, який за збігом обставин опинився культурною столицею. Спочатку купила кімнату, через рік забрала з собою маму і дитину — він якраз закінчив школу і здав ЄДІ. Піднапружились, взяли іпотеку і купили квартиру. Всі щасливі і задоволені. Здається, що б могло задолбать? Ан ні, маса знайомих з колишнього місця проживання сприйняли мій переїзд як поява безкоштовної готелі для себе і всіх своїх знайомих, родичів та іже з ними.

Ні! Дорога моя подруга, ти не можеш зупинитися в мене на місяць, тому що хочеш показати синочка Пітер. У нас в квартирі три кімнати, гостьовий немає. І я не розумію, з якої причини я повинна обмежувати своїх рідних, зривати їх з своїх кімнат, просити пожити разом. До того ж твій синочок — сімнадцятирічний телепень, хамуватий і любить лазити по чужих речей. Неодноразово ловила його на цьому, коли ви приходили в гості. Я можу доглянути тобі прийнятну за ціною готель чи квартиру — знімай! Дорого? Вибач… Образилася? Нічим не можу допомогти.

Ні! Вельмишановні знайомі, я не можу поселити ваших товаришів по тим же причинам. І немає, я не можу взяти тиждень відпустки і водити їх по місту, показуючи пам’ятки, і тим більше возити на машині. Для мене це незручно і дорого, я сама вже багато де була, і в третій, а то й п’ятий раз мені нецікаво. Так і я їх знати не знаю… Образилися? Це ваше особиста справа, не моє. За півроку передують туристичного сезону таких питань і по телефону, і у соцмережі я почула два десятки. Я і не підозрювала, що в мене стільки друзів!

Скаржтеся на мене одне одному, говорите, що я зіпсувалася. Але не намагайтеся зробити з моєї квартири хостел.