Жри, що дають!

59

Підтримаю автора історії «За межами квартири теж є життя». Екшн сно, є такі батьки, ще ті «Макаренко».

Але… ідеальних батьків, напевно, не буває. Виховання дітей — це така сфера діяльності, де досвід не завжди на допомогу, т. к. діти різні і підхід до них потрібен різний. Мене задовбує не наявність «косяків» у вихованні, а те, що ці «косяки» вчорашні діти справно відтворюють тоді, коли самі стають батьками.

Найекстремальніше: «Мене в дитинстві пороли, і нічого, людиною виріс». Паскудним ти виріс людиною, якщо дозволяєш собі піднімати руку на того, хто тебе слабше і повністю від тебе залежить. Але є менш помітні речі. Наприклад: харчові пристрасті.

Погодьтеся, мало хто з батьків не змушував свого дитини є, що дають. Аргументи тут різні: і необхідність здорового харчування, і фінансові проблеми, і наявність якоїсь болячки. Але! Ви, дорослі, ставши самостійними, купуєте та готуєте їжу, орієнтуючись на власні смаки і звички, а також смаки і звички тільки чоловіка або дружини. Та й то не завжди.

А діти нехай їдять, що дають, нєфіг випендрюватися. Переконувати, мотивувати — це не наш шлях. Ну згадайте себе в дитинстві, як вас нудило від пінки в молоці, як ви мучилися над тарілкою несмачного супу, як не хотіли їсти хліб… Невже вам це подобалося, а? І так в усьому: в одязі (мені мама не дозволяла носити джинси і тобі нєфіг), в розвагах (я в музичній школі стільки років відмучилася і тобі годиться). І адже все це виправдовується благими намірами.

Батьки, частіше згадуйте, що вам не подобалося у вашому дитинстві і не задалбывайте цим власних дітей. Повірте, ваші діти будуть вам вдячні. Якщо що — я вже бабуся, але своє дитинство пам’ятаю добре.