Беру і не святкую!

21

Я живу далеко від рідного дому і не святкують Великдень. І я задовбали.

— Ти не летиш до батьків. У тебе проблеми з родиною?

Немає. Я люблю своїх батьків, вони мене теж. І я з задоволенням до них літаю. Але летіти до них «на Великдень» для мене абсолютно те ж саме, що летіти до них у будь-який інший вихідний. Та я краще виберу такий вихідний, який зручний нам усім, а не просто прив’язаний до неактуальному для мене релігійного свята.

— Ти нікуди не выбираешься з міста. У тебе щось сталося?

Ні, в мене все в порядку. Я нікуди не вибираюся тому, що я нікуди не взяла квитки. Я не відстежую дати «плаваючих» релігійних свят, я не пам’ятаю, після яких з них дають зайвий вихідний, а після будь — немає. Про «довгих вихідних» у зв’язку з Великоднем я дізналася не раніше ніж тиждень тому, коли колеги стали масово відхиляти робочі зустрічі, які я спробувала призначити на понеділок (а я-то думала, звідки у всіх стільки вільних «вікон»). Немає планів — немає квитків — ні поїздки — я залишаюся в місті.

Крім таких великих задолбанностей є ще дрібні незручності: нічого не працює. Не можна віднести техніку в сервісний центр, можна нарешті зареєструвати завалялися в гаманці сім-карту в салоні оператора, можна замовити їжу або просто поїсти в місті — все закрито. І це в столиці великої європейської держави.

Як виявилося, людям XXI столітті просто не приходить в голову, що хтось може просто не святкувати Великдень!

Задовбали.