Вон з моєї шиї!

363

У мене не зовсім задолбашка, а швидше звернення за порадою до більш досвідчених у цьому питанні відвідувачам цього сайту.

Коротенько про мене: дівчина, 22 роки, закінчую університет. Живу далеко від батьків, але повністю залежна від них фінансово. Всі мої фінанси складаються з деякої суми на квартиру і комуналку раз в місяць плюс 2 тисячі рублів на тиждень на всі-всі витрати (їжа, проїзд, побутові речі, розваги). Ніяких додаткових доходів у вигляді стипендії немає. Природно, я економлю майже на всьому, уважно стежу за витратами, але в принципі скаржитися мені нема на що — для однієї людини з мінімальними потребами такої суми достатньо.

Ще на другому курсі я познайомилася з чудовим хлопцем. Поступово він переїхав з общаги до мене в квартиру. Природно, за рожевими окулярами закоханості чеки з магазинів погано проглядаються, але перші півроку грошових питань не виникало зовсім. Хлопець отримував пристойну стипендію (інших доходів не було), половину якої стабільно витрачав на продукти, а я оплачувала житло та комуналку. Всі були в плюсі — у кожного були комфортні умови проживання, їжа і навіть трохи вільних грошей. Потім було прийнято рішення зняти квартиру краще. Тепер і за оренду, і за продукти платили ми обидва, але всіх все влаштовувало.

А ось через рік почалося веселощі. Хлопець закінчив університет і поступив в магістратуру, де пристойну стипендію ще треба було заслужити, а працювати ні часу, ні можливості в нього не було. До кінця наших відносин молодий чоловік «розорявся» тільки на свою половину оренди, а все інше повинна була оплачувати я. Я не відмовляла, так як була впевнена, що це все тимчасові труднощі і що він все розуміє… А потім ми розлучилися. Не з-за грошей, звичайно, були інші причини. Цікаво те, що після того, як я з’їхала, хлопець тут же знайшов і бажання, і час, і можливості працювати й утримувати себе.

Окей. Я не стала на цьому зациклюватися, вирішивши, що навряд чи справа в мені. І даремно. В даний момент ситуація практично повторюється, тільки з іншою людиною. Ми разом півроку. Він такий же студент, як і я, його підтримують батьки, але ще він отримує чималу стипендію.

Зараз я оплачую оренду, комуналку, інтернет, частина продуктів. Він періодично купує продукти, але в основному такі, які їсть тільки він. Ах так, пару раз він сплатив інтернет, коли у мене не було можливості заплатити вотпрямщас, а йому треба було терміново рубатися в онлайн-іграшки.

А сьогодні сталося те, що змусило мене задуматися, де я там не звернула. Він послав мене в магазин, тому що «у нього немає грошей». У мене виникло закономірне запитання: куди поділася вся стипендія, якщо зараз тільки початок місяця? Відповідь мене вбила: «Я економлю. Я вирішив збирати». Збирати, блін! За мій рахунок.

Я поспостерігала за відносинами близьких подруг: у них ситуація абсолютно протилежна — хлопці намагаються їх утримувати. Я їм не заздрю, хоча б тому, що у відповідь ці хлопці вимагають дуже багато за моїми мірками (читай: встановлення патріархату). Значить, не всі хлопці такі, як описано вище. Отже, проблема в мені.

Я не хочу перетворюватися на меркантильну сучку, рахувати копійки, докоряти кожним рублем. Не хочу, щоб мене утримували, але і сама містити нікого не збираюся.

Будь ласка, відповідайте, що зі мною не так? І як перестати садити людей собі на шию?