Діяння Микити-чудотворця. Частина 2. Хрущов і Київ, мати міст руських

121

19 лютого виповнилося 65 років з часу прийняття епохального рішення першого секретаря ЦК КПРС Микити Хрущова про переведення Кримської області РРФСР до складу України. Про це написано вже немало, хоча не так давно тему було ухвалено якщо не приховувати, то, принаймні, не афішувати. Однак мало хто знає, що «передача Криму була, за задумом радянського лідера (родом з України), тільки першим кроком у глобальному перегляд структури всього СРСР.
Свої куди більш масштабні територіальні проекти Микита Сергійович вирішив просувати за допомогою воістину стратегічного рішення. Точніше, почати з проекту перенесення радянської столиці в Київ. По ряду даних, цю ідею Хрущов обговорював ще на початку 60-х років, насамперед з тодішнім главою компартії України Петром Шелестом і командуючим Київським військовим округом генералом армії Кошовим Петром. Обидва цілком схвалювали плани Хрущова.

В обгрунтування своїх ідей Микита Сергійович, звичайно, нагадував про київ як «матері міст руських». При цьому він регулярно нарікав на північне розташування Москви, на її важкий клімат. До того ж він вважав, що найбільші міста не обов’язково повинні бути національними столицями. Апелюючи разом зі своїми наближеними до аналогій Нью-Йорк — Вашингтон, Мельбурн — Канберра, Монреаль — Оттава, Кейптаун — Преторія, Карачі — Ісламабад. Добре ще, що йому не прийшло в голову приміряти на себе лаври Петра Великого, який ціною неймовірних зусиль змінив першопрестольну на Санкт-Петербург.
Проект встигли одноголосно схвалити всі українські обкоми, згідно з проведеним у 1962 році на Україні закритого опитуванням. Потім подібне опитування, теж, очевидно, закритий, планувався і в інших союзних республіках. Втім, за наявними даними, негативну оцінку цього проекту відразу висловило керівництво Казахстану, який ледь не втратив майже половину своєї території в першій половині 1960-х років. Потім послідували секретні листи негативного плану з РРФСР, Азербайджану, Туркменістану, Таджикистану та Молдови.
Деяния Никиты-чудотворца. Часть 2. Хрущёв и Киев, мать городов русских
Візит Хрущова до Кишинева, 1959 р.
В останній побоювалися, що Україна в цьому випадку трансформує Молдавську РСР в українську автономію, як це вже було зроблено з Придністровської Молдовою у передвоєнні роки. Схожа причина зумовила і негативну позицію керівництва радянської Білорусії. У Мінську не без підстав вважали, що з перенесенням столиці до Києва не можна виключати заміни білоруського керівництва надісланими з України чиновниками. Самій Білорусії в такому випадку цілком могла світити перспектива перетворення в якусь подобу економічного «філії» України.
У свою чергу, в Середній Азії і Азербайджані вважали, що, якщо союзну столицю переведуть до Києва, то ці регіони тут же позбудуться постійно зростаючих дотацій з Москви. До того ж, в Баку побоювалися того, що в цьому випадку Союзний центр стане проводити «проармянскую» політику. На той момент нафтоносний і тому зовсім не бідний Азербайджан цілком влаштовувало другорядне становище сусідній Вірменії, на яке постійно нарікали в Москві функціонери з Єревану. Згодом голова ЦК компартії Вірменії Карен Демірчян зазначав, що «Вірменія в радянський період, особливо з початку 60-х, була на других ролях у соціально-економічній політиці Москви в Південному Закавказзі».
У свою чергу, керівництво республік Прибалтики і Грузії попередньо схвалив «київську» ідею Хрущова. Справа в тому, що Литва, Латвія та Естонія, а також Грузія отримали в кінці 50-х максимальну політико-економічну автономію, а тутешні влади – адміністративно-управлінську автономію від центру. Це багато в чому було обумовлено внутрішньополітичними чинниками в тих регіонах, оскільки і в Прибалтиці і в Грузії союзні влади прагнули максимально підвищити рівень життя, намагаючись тим самим нівелювати там рецидиви націонал-сепаратизму.
До того ж позначалося і давнє, хоча і вміло приховане невдоволення «диктатом» Москви. Зміна ж Москви на Київ розцінювалася, по суті, з позицій русофобії і неприйняття всього «радянського». Місцевим князькам явно не терпілося дати відповідь на нібито проведену Москвою русифікацію, особливо в кадрах нижчої і середньої ланки партійної та господарської номенклатури, хоча насправді мова йшла всього лише про спроби зміцнення керівного ядра.
У Грузії київський проект багато позитивно розцінили і зовсім з іншого, несподіваного боку. Розширення автономії Грузії та її прискорений соціально-економічний розвиток, а також перспектива підняти Тбілісі до рівня Москви могли в чомусь «компенсувати» «уязвление національно-політичної переваги радянських грузин, а також керівництва радянської Грузії у зв’язку з дискредитацією Сталіна і наруги над його прахом».
Деяния Никиты-чудотворца. Часть 2. Хрущёв и Киев, мать городов русских
За життя Сталіна його майбутнього наступника мало хто сприймав серйозно
Хрущов не міг не враховувати наслідки подій в Тбілісі і Гори, які відбулися після XX з’їзду КПРС. Вони показали, що місцевий «протестний «просталинизм» вже змикається з націоналістичним підпіллям в Грузії і грузинської антирадянської еміграцією. Місцева номенклатура всерйоз розраховувала, що з переведенням столиці до Києва автономія Грузії розшириться ще більше. А те, що це призведе до посилення відцентрових тенденцій в республіці, до яких владі, можливо, доведеться пристати, в розрахунок не приймалося.
Влада Узбекистану і Киргизії своїх оцінок ні публічно, ні у виявлених листах не висловлювали. Але, за наявними даними, думки там були в співвідношенні 50 на 50. З одного боку, в Ташкенті і Фрунзе все більше тяготились приписами Москви рекордно збільшувати посіви і збір бавовни. Але це супроводжувалося щедрими держдотаціями, істотна частина яких «осідала в кишенях місцевої номенклатури.
Не можна не враховувати і той факт, що Москва тоді насилу стримувала плани Алма-Ати і Ташкента за розділом території Киргизії, які з’явилися відразу після смерті Сталіна. Киргизька влада вважали, що цей розділ напевно вдасться, якщо союзної столицею стане Київ. Вже хоча б тому, що «правити бал» там напевно стануть адепти перекроювання внутрішньосоюзних кордонів. Адже і в ті ж роки Хрущов активно лобіював, нагадаємо, відсікання від Казахстану ряду регіонів, що напевно вимагало б територіальних компенсацій для нього. Швидше за все, за рахунок частини Киргизії.
Як зазначав у спогадах Олексій Аджубей, «що сталося б, виконай Хрущов свій намір перевести столицю країни з Москви в Київ? А він не раз повертався до цієї теми». Зрозуміло, що перспектива переїзду з Москви в Київ нітрохи не радувала республіканську і господарську номенклатуру, ось вже багато років зосереджену в оновленій і упорядкованої столиці.
Саме номенклатурі, схоже, вдалося спустити епічний план на гальмах. Треба розуміти, що він прямо погрожував розпадом країни, бо влада багатьох союзних республік, повторимо, не були схильні підтримати заміну Москви на Київ статус загальносоюзної столиці. Хрущов і його оточення не могли не знати про ці розбіжності, але все одно намагалися нав’язати Радянському Союзу зміну столиць і, як наслідок, його розпад…
Деяния Никиты-чудотворца. Часть 2. Хрущёв и Киев, мать городов русских
На завершення дуже характерна деталь, особливо примітна в наші дні, коли має місце демонстративне відсікання «мови» від спорідненості з російською мовою. Доктор педагогічних наук полковник Муса Гайсин згадував: «Одного разу я став мимовільним свідком розмови Хрущова з Жуковим в 1945-м. Микита Сергійович сказав: «Більш правильно моє прізвище було б писати не через «е», а в українській мові — через «о». Я говорив про це Йосипу Віссаріоновичу, але він заборонив це зробити».
Автор:Олексій Подымов, Олексій Чичкін