Сема ніколи не був жадібним. Заощадливим, економним, але не жадібним

51


Сема ніколи не був жадібним. Заощадливим, економним, але не жадібним. І саме йому в родині належала ідея, дарувати на дні народження не подарунки, а гроші. І не просто гроші, а іноземну валюту, в даному випадку — сто доларів. Перша знакова папірець була подарована племіннику. Сема гордовито посміхався і потирав лівий вус. Племінник стрибав до стелі і мріяв накопичити на комп’ютер. Але день народження у Сьоми стався раніше, ніж улюблений племінник накопичив на свою мрію, а тому заповітна папірець була вилучена у нього зі скарбнички турботливими батьками і… подарована Семе на його знаменний день.
Сема розгладив її праскою і поклав в комод — скоро у сестри свято. Через рік Бенджамін Франклін знову опинився в руках Семи. Сто баксів вже стали майже рідними, тому Сема любовно позначив їх маркером, поставивши чорну крапку. Так як Сема був жартівником і веселим малим, то він поставив крапку на праву мочку вуха Франкліна. І почалося захоплюючу подорож «C-note» за численної рідні Семи, а він лише досить хмикав, отримуючи в свій день вже добряче пошарпану банкноту. Були й інші стодоларові купюри, але така міченна — одна. Чорна сережка у вусі Бенджаміна выцветала і Сема її любовно підмальовував, підморгуючи лідеру війни за незалежність США. В свій шістдесятий день народження Сема надів костюм і неспокійно поглядав на годинник — родичі запізнювалися. Дзвінок пролунав немов повітряна тривога і Сема з трепыхающимся серцем кинувся до дверей. Племінник, радісно мружачись і розтягуючи щербатий рот в усмішці, ступив у тісний коридорчик, заполонивши собою простір. В його руках була коробка. Серце Семи підозріло тьохнуло. — Ну, дядь Сем! Вітаю! Це від всіх нас! — пробасив здоровенний чолов’яга і вручив Семе коробку. — Будемо з тобою спілкуватися по скайпу, а роз’їхалися всі, бачимося рідко. Ти тут і новини свої будеш дивитися і в … Але Сема вже не чув. Тремтячими руками він відкривав коробку з ноутбуком, промовляючи по-бабські: — Як же так? Де ж ти тепер? Ти ж мені як рідний… — Я тобі все настрою, підключу інтернет, навчу що і як, — басіл племінник, діловито встановлюючи на стіл гаджет. Через три години, спітнілий від пояснень і вітальних сто грам, племінник почав збиратися додому. Сема сумно подивився на сріблястий валізку. Навіть спілкування з численною ріднею по скайпу не зрушило з місця той камінь, який ліг на серце, коли він зрозумів, що більше ніколи не побачить свого Бенджаміна Франкліна. Родичі скинулися по сто доларів і купили дядьку Семе ноутбук, поставивши цим крапку на багаторічній традиції сім’ї Кац. Це був цвях, забитий у кришку труни… Серце Семи цього пережити не могло й не бажало, а тому тоскно защеміло. Він потер рукою грудину і пішов проводжати племінника. — А, дядьків Се, трохи не забув! — той обернувся на порозі. — Це теж тобі! — підморгнув він і дістав з паспорта пошарпані сто баксів… Автор Аліса Атрейдас