Діяння Микити-чудотворця. Частина 1. Хрущов і Казахстан

55

Якими тільки епітетами і прізвиськами не обдарував радянський народ Микиту Хрущова, який несподівано для багатьох змінив на посаді лідера країни самого Йосипа Сталіна. «Микита-чудотворець» в цьому ряду – чи не саме ласкаве, навіть комплементарне. Багато з його чудес, на кшталт «Цариці полів кукурудзи, польотів у космос або супербомби («кузькину мать») люди ще пам’ятають, а більшість забули. Не так давно згадали Крим, щедро дарований Хрущовим хлопців з України, але навряд чи знають про те, що зовсім іншого роду щедрість могла сильно урізати кордону Казахстану – другий по площі після Росії союзної республіки.
24 січня 1959 року відбулося позачергове закрите спільне засідання президії ЦК КПРС і колегії Ради Міністрів СРСР. На ньому Микита Сергійович Хрущов, незадовго до цього, в кінці березня 1958 р., змінив маршала Н.А. Булганіна на посаді голови Радміну, заявив, що «границі між багатьма республіками і областями нераціональні». «Деякі мають величезні території, а деякі «туляться» у вузьких межах. Потрібно якнайшвидше виправити ці диспропорції: цю роботу ми вже розпочали, але вона просувається повільно». Невдовзі почали готувати проект відповідної постанови ЦК партії і союзного Радміну.

А починалося все не тільки і не стільки з передачі Криму Українській РСР початку 1954-го. В середині — другій половині 1950-х років була створена Липецька область, яку викроїли з територій Тамбовської, Воронезької, Орловської і Рязанської областей. Потім була відтворена Калмицька АРСР, якої тут же передали ряд суміжних районів Ростовської, Сталінградської областей, Ставропілля і волзький порт Бурунный в Астраханській області, який з 1961 року носить «національне» ім’я Цаган-Аман.
Трохи пізніше ряд районів Смоленської, Брянської і Калінінградської областей були з тієї ж дивовижною щедрістю передані сусіднім Білорусії, Україні та Литві. Нарешті, головна паливно-енергетична база Московського вугільного басейну і, підкреслимо, всього нечерноземного району Російської федерації – тоді ще Сталиногорский район Підмосков’я був переданий Тульської області.
Але були й куди більш великі проекти. І починатися все повинно було, взагалі-то, з Казахстану – саме цю республіку Хрущов вважав надто великою територією. Хрущов не раз захоплювався зерновими успіхами Казахстану, досягнутими в перші цілинні роки. Республіка отримувала високі нагороди, а Хрущов у своїх виступах регулярно закликав вчитися у казахстанських цілинників.
Але з часом Микита Сергійович став побоюватися багато чого іншого, і не тільки вже сформованої «антипартійній групи» на чолі з Молотовим, а трохи пізніше – колосального авторитету маршала Жукова. Побоювання першого секретаря ЦК міцніли і стосовно того ж Казахстану. І мова в даному випадку йшла зовсім не про націоналізм, логіка була зовсім іншою — мовляв, цілинні рекорди занадто сильно зміцнили авторитет керівництва Казахстанської РСР.
Казахстан до того часу не тільки став головною зерновою базою СРСР, а Казахська РСР була не тільки територіально найбільшою союзною республікою після РРФСР. Саме в Казахстані тоді влаштувалися такі стратегічно важливі об’єкти, як космодром Байконур і Семипалатинський ядерний полігон. І всі ці фактори в сукупності, на думку Хрущова, цілком могли спонукати казахстанські влади на спроби щось змінити у вищому радянському керівництві. Приміром, мова могла йти про «деукраїнізації» партійного ЦК після відходу Сталіна.
Хоча в реальності на такі спроби поки не було і натяку, Хрущов вирішив все ж заздалегідь територіально «обкарнать» Казахстан. На те, що Казахстан «занадто великий по своїй території», Микита Сергійович встиг поскаржитися в лютому 1959 року в приватній бесіді з тодішнім главою Азербайджану Дашдемиром Мустафаевым.
Втім, ще восени 1956 року Москва постановила передати Узбекистану великий Бостандыкский район площею близько 420 тис. га. Це був один з найбільш родючих районів на південно-сході Казахстану, але керівництво республіки вважало за краще лише «м’яко» оскаржувати це рішення. Схоже, у Казахстані вирішили уникнути радикальних кадрових рішень з боку Хрущова, який з цим, як відомо, не затримувався. Але в 1965 році половина цієї території, за розпорядженням вже нового, після Хрущова, керівництва СРСР, була повернена Казахстану.
У вересні 1960 року Хрущов запросив до Москви тодішніх казахстанських лідерів – секретаря республіканського ЦК партії Динмухамеда Кунаева і голову Ради Міністрів Жумабека Ташенева. Він заявив їм, що поряд з створенням в тому ж році «Цілинного краю» у складі всіх североказахстанских областей, треба б подумати про передачу ряду інших територій Азербайджану і Туркменії.
Мовляв, така велика територія Казахстану, хоча під «Цілинний край» йшла майже третина від неї, істотно уповільнює її соціально-економічне освоєння. «Цілинний край», що існував з грудня 1960 р. до жовтня 1965 р. включно, був лише формально у складі Казахстану, але фактично підпорядковувався керівництву навіть не РРФСР, а саме Союзу РСР.
Д. Кунаєв разом з Ж. Ташеневым, як і можна було очікувати, виступили різко проти. Але Кунаева вдалося зняти з посади тільки в 1962 році, а після відставки Хрущова знову очолив Казахстанський компартію. Кунаєв, тим самим, отримав своєрідний розрахунок від Брежнєва і його соратників за однозначну підтримку змови проти Хрущова. Дінмухамед Кунаєв залишався першим секретарем ЦК компартії Казахстану аж до 1986 року, коли майже всі ті, хто коли-то «знімав» Хрущова, вже встигли піти в інший світ.
Жумабека Ташенева видалили з центральних керівних органів республіки раніше – вже в 1961 році, але йому повернутися на високі пости, після відставки Хрущова, не судилося. Історики з Казахстану переконані, що в Кремлі дуже побоювалися політично впливового тандему Кунаєв — Ташенев.
У цьому зв’язку характерна інформація національного порталу з історії Казахстану «Алтынорда» від 14 липня 2014 р.: «Хрущовим у той час опанувала нав’язлива ідея – відрізати від Казахстану землі на півночі, півдні та заході і роздати їх сусідам. П’ять північних хлібних областей повинні були відійти до Росії, нафтові родовища Мангишлаку — до Туркменії або Азербайджану, бавовняні райони — Узбекистану.
Деяния Никиты-чудотворца. Часть 1. Хрущёв и Казахстан
В Узбекистані не соромилися в подяках Хрущову. Третій зліва — ідеолог КПРС Михайло Суслов
На нараді партхозактиву Казахської РСР в Акмолінську, що став згодом Акмолой, Хрущов заявив: “Є один невідкладне питання – про площі земель в республіці. З товаришем Кунаевым і керівниками областей (яких? — Прим. авт.) ми вже обмінялися думками з цього приводу: вони нашу пропозицію підтримують».
Останнє було відвертою, вельми характерною для хрущовського стилю керівництва, фальсифікацією. При цьому товариш Хрущов попередив: «Якщо вже на те пішло, ми можемо прийняти рішення і без вашої згоди». Але за запропоноване Хрущовим на цьому заході проголосували лічені делегати: переважна більшість вважало за краще утриматися.
А навесні 1961 р. в казармі військового табору в Акмолинської краї «відбулося велике республіканське збори, в основному, з тих же питань. Не даючи нікому сказати ні слова, Хрущов обрушився на Кунаева. Чого тільки він не висловив на його адресу!» Але знову безрезультатно.
Нарешті, у 1962 році в Москві заговорили про передачу півострова Мангишлак (це майже 25% території Казахстану) тепер вже Азербайджану. Ідею подали з Баку, а обґрунтування стало те, що на Мангышлаке давно займаються нафтовим промислом. Керівництво Казахстану доручило «відбиватися» республіканському міністра геології Шахмардану Есенову.
Деяния Никиты-чудотворца. Часть 1. Хрущёв и Казахстан
Весь регіон Мангишлак планувалося передати Туркменістану або поділити його між Азербайджаном і Туркменістаном. На півдні — майже 45% території Чимкентскій області було передано Узбекистану (половина переданої території повернута Узбекистану в середині 60-х). Нарешті, 4 североказахстанских цілинних області в 1960 р. були проголошені Цілинних краєм: його планувалося оголосити під спільним управлінням — кондомініумом Казахстану і РРФСР
На спільному засіданні Президії Верховної Ради і Ради Міністрів СРСР казахський міністр зміг довести, що Казахстан може успішно вирішувати не лише сільськогосподарські, але й індустріальні завдання. І змусив присутніх погодитися з тим, що в республіці є кваліфіковані фахівці, матеріальні ресурси, великий досвід промислової розробки родовищ корисних копалин.
Деяния Никиты-чудотворца. Часть 1. Хрущёв и Казахстан
При Хрущові Олексій Миколайович Косигін очолював російський Уряд, за Брежнєва — вже союзний
Після бурхливого обговорення на бік казахстанського міністра несподівано встав сам Олексій Косигін. Йти проти авторитетного голови Радміну РРФСР ніхто не наважився, і в результаті проект не відбувся. Незабаром Хрущова відправили у відставку (жовтень 1964 р.), і зробили це, як відомо, не керівні працівники Казахстану, а найближчі сподвижники Микити Сергійовича…
Деяния Никиты-чудотворца. Часть 1. Хрущёв и Казахстан
Вельми характерно і те, що саме в ті роки в Китаї стали висуватися територіальні претензії до Казахстану, вперше позначені в деяких регіональних китайських ЗМІ в 1963 році. Добре ще, що китайське керівництво зуміло вчасно стримати свої апетити, і не згадало про ці претензії в період серйозного загострення відносин з СРСР лише через декілька років.
Що ж стосується проекту відповідного спільної постанови ЦК партії і Союзного радміну про територіальних новації всередині СРСР, він був підготовлений із згадкою все тих же хрущовських «ідей». Вони в першу чергу стосувалися територій Казахстану і ряду її сусідів. Але оскільки ті плани не вдалися, в Кремлі, очевидно, вирішили-таки притримати остаточний варіант документа.
Ми вже зазначили, що казахстанський проект разом з подарованим Україні Кримом був аж ніяк не єдиним глобальним національно-територіальним проектом Хрущова. Його новації пройшли в Казахстані, здавалося б, тільки першу обкатку, напередодні куди більш значущих этнотерриториальных переділів. Якщо б навіть тільки дещо з запропонованого колись Хрущовим було здійснено на практиці, це могло б прямо загрожувати всьому Союзу РСР наростаючим загостренням міжнаціональних відносин.
Не виключено, що і розпад Союзу міг статися набагато раніше. Судячи з низки ознак, Хрущов і його «команда» все ж не могли цього не розуміти, але це не заважало їм продовжувати реалізацію своїх сумнівних проектів. Схоже, Брежнєв разом з товаришами непогано розуміли, від якої «перспективи» вони рятують велику державу.
Автор:Олексій Подымов, Олексій Чичкін