Що ж ти хотів, дрібне тіло?

695

Їжджу на роботу в автобусах. Крім давно утомивших принад громадського транспорту, нещодавно з’явився новий сорт задолбателей — тітоньки, проспавшие у школі фізику й не чули ідіоми про рубку сука, на якому сидиш.

Я представляю з себе тіло вище і важче середнього. І дуже стараюся, обов’язки сильного, дозволити спиратися на себе більш мініатюрним створінням, а собі — не дозволити спиратися на них. Нічого особливого — я просто намагаюся триматися за поручні, до яких, слава Богу, дістаю, і міцно стояти на ногах. Але це не всіх влаштовує.

Спочатку така тітонька старанно вибиває мою руку з поручня, позбавляючи мене опори, завдяки якій я утримую себе і пару співгромадян від падіння на тітоньку. Але моя рука заважає — окей, прибираю. Так, валюся на тебе ж усіма кілограмами, яких і так дев’яносто, а ще інерція придавлює… Задоволена? Ні? Дивно, ти ж цього і добивалася.

В інший раз диво-тітоньці заважає моя нога відставлена на ширину плечей. Не з шкідливості, а для опори, знову ж таки. Спробувавши поштовхати грубий черевик, тітонька розуміє, що десь черевик кінчається, і боляче починає штовхати по нозі вище. Окей, прибираємо ногу, позбавлені опори, вкладаємося на тітоньку при кожному гальмуванні автобуса. Пробка, автобус гальмує раз в дві секунди. Не влаштовує? А що ж ти хотів, дрібне тіло?