Охорона здоровя для здорових

282

Не можу не виплакатися. Мене задовбали (хоча тут вже доречніше буде міцніше слівце) система охорони здоров’я загалом, і обов’язкова диспансеризація зокрема.

Кілька років тому я поступала в університет. Для вступу потрібно проходити медичний огляд. Я не буду розпинатися тут на тему того, що це все нісенітниця, адже лікарям потрібно в найкоротші терміни оглянути купу студентів-першокурсників, і ні про яке нормальне огляді не може йти мови. Промовчу про те, що університету не обов’язково знати, чим я хворію, так як на те, як я буду здавати матан на сесії, мій цукровий діабет не впливає.

Проблема була в тому, що я ВІЛ-позитивна. Відкрила я для себе це на одній із шкільних диспансеризаций, після чого, до речі, довелося міняти школу, і не одну. Тому що всі учні та вчителі якимось невідомим чином дізнавалися про моє захворювання.

Я п’ю таблетки і намагаюся жити нормальним життям. Я не заразна в побуті, ну от зовсім. Звідки у мене взялася ця хвороба, сказати не можу: сексуальних контактів в мої 14 у мене не було, батьки лише відмахнулися.

Після медогляду для першокурсників, звичайно ж, інформація була передана в деканат. Мені не дали місця в гуртожитку. А після першої сесії я вилетіла під веселе улюлюкання моїх однокурсників. Тут вже не знаю, чи їх батьки, то вони самі, то професора постаралися.

Мене задолбали те, що моє особисте життя перестає бути моєю особистою. Як моя ВІЛ-позитивність може заважати іншим у навчальному закладі? Яке вона має відношення до того, де і ким (ну, за винятком гастрономії та лікарської діяльності) я працюю?

А написати цю задолбашку мене змусив заклик мого роботодавця (я працюю секретарем за три копійки, тому що у мене немає, в моєму місті в універ не беруть із зрозумілої причини, а в інших містах не дають гуртожитків) пройти диспансеризацію, та ще й з загрозою звільнення. Мені знову доведеться платити лікарям гроші, мотивуючи це тим, що немає часу сидіти в черзі. А вдома я буду плакати в подушку.

Держава дбає про людей? Як би не так. Це втручання в моє особисте життя зробило її нестерпною. Я сама несу своє лікування і повинна на кожному розі виправдовуватися за те, що народилася такою, якою я народилася.

У таких, як я, немає майбутнього, якщо у них немає грошей, за які їм зроблять довідку, викреслений хвороба з карти. Нам і так непросто жити з нашим недугою, а «охорона здоров’я» охороняє не наше, ВІЛ-позитивних, здоров’я, а тільки здорових людей.

Я бажаю всім здоров’я і здорової розсудливості. Може, тоді з мене припинять вимагати довідки від гінеколога.